Info

Multimedialna wystawa fotografii Konrada Pustoły

30 października 2020 | 19:00

Prace fotograficzne Konrada Pustoły są niezwykle przenikliwym komentarzem artystycznym do wydarzeń związanych z polską transformacja ustrojową. Pokazują proces niezwykle złożony w obrazach, które z jednej strony katalogują zmiany, z drugiej opatrują je krytycznym komentarzem i porządkują. Czym są bowiem fotografie niedokończonych domów, jak nie informacją o bankructwie inwestora i jego specyficznym guście. Czym są widoki z okien gabinetów wpływowych ludzi polityki i mediów, jak nie informacją na temat nowego sposobu widzenia świata? Prace Konrada Pustoły mają więc nie tylko wielki walor artystyczny, mają tez potencjał narracyjny, który pozwala przedefiniować sposób postrzegania procesów transformacyjnych. Te cykle są bardzo polskie, ale są też reprezentatywne dla procesów transformacyjnych w bliskich nam krajach Europy Środkowo-Wschodniej. Dodają ciekawy komentarz do spraw naszych sąsiadów. Konrad Pustoła podróżował wielokrotnie do Ukrainy, brał tez udział w działaniu artystycznym „Obóz Solidarność”. Prezentacja jego prac w krajach Europy Środkowo – Wschodniej na pewno wzbudzi duże zainteresowanie i dyskusję. Dzieło Pustoły jest już zamknięte z powodu przedwczesnej śmierci artysty, tym ciekawiej podsumowuje bardzo niejednoznaczny i wciąż świeży, domagający się komentarza okres najnowszej historii Polski.


WERNISAŻOWA DYSKUSJA ONLINE 

30 października 2020 | 19:00
Prowadzący: Piotr Gruszczyński
Uczestnicy: 

  • Svitlana Oleshko – scenarzystka, reżyserka, nauczycielka reżyserii, dyrektorka niezależnego Charkowskiego Teatru Arabeska. Kurator wielu projektów, międzynarodowych festiwali, programów edukacyjnych. 
  • Mykhailo Barbara – piosenkarz, aktor, tłumacz. Były solista zespołu „Dead Rooster”. Ma kilka własnych projektów muzycznych. Jako pierwszy przetłumaczył na język ukraiński sześć sztuk Witkacego.
  • Stas Zhyrkov – reżyser, pedagog, dyrektor  naczelny i artystyczny Teatru Dramatu i Komedii na lewym brzegu Dnipra w Kijowie, zasłużony Artysta Ukrainy.

Facebook: https://bit.ly/3joIMcw

Kurator: Piotr Gruszczyński
Produkcja: Fundacja Nowych Działań
Projekt: Sergey Shabohin
Koordynacja: Maryna Dashuk
Partnerzy: Teatr Dramatu i Komedii na lewym brzegu Dniepra (Kijów, Ukraina), Teatr-studio Arabesky (Charków, Ukraina)

Dofinansowano w ramach Programu Wieloletniego NIEPODLEGŁA na lata 2017-2022, w ramach program dotacyjnego Instytutu Adama Mickiewicza „Kulturalne pomosty” 


Мультимедійна фотовиставка Конрада Пустоли 

30 жовтня 2020 | 19:00

Фото-роботи Конрада Пустоли є надзвичайно проникливим художнім коментарем подій, пов’язаних з польською політичною трансформацією. Вони показують надзвичайно складний процес у зображеннях, які, з одного боку, каталогізують зміни, з іншого – дають їм критичний коментар і впорядковують його. Що таке фотографії недобудованих будинків, як не інформація про банкрутство інвестора і його специфічний смак. Що таке види з вікон кабінетів впливових людей політики та ЗМІ, як не інформація про новий спосіб бачення світу? Таким чином, роботи Конрада Пустоли мають не тільки велику художню цінність, але і наративний потенціал, який дозволяє перевизначити спосіб сприйняття трансформаційних процесів. Ці цикли дуже польські, але вони також є репрезентативними для трансформаційних процесів у близьких нам країнах Центральної та Східної Європи. Вони додають цікавий коментар до справ наших сусідів. Конрад Пустола неодноразово їздив до України, брав участь у мистецькій акції «Табір солідарності». Презентація його робіт у країнах Центральної та Східної Європи, безумовно, викличе великий інтерес і дискусію. Твір Пустоли вже завершений через ранню смерть художника, проте тим цікавіше він резюмує дуже неоднозначний і все ще свіжий період новітньої історії Польщі, що вимагає коментаря. 

 

ОНЛАЙН ДИСКУСІЯ З НАГОДИ ВІДКРИТТЯ 

30 жовтня 2020 | 19:00
Ведучий: Пьотр Ґрущинський
Учасники: 

  • Світлана Олешко – сценаристка, режисерка, викладачка режисури, директорка незалежного харківського театру Арабески. Кураторка численних проєктів, міжнародних фестивалів, освітніх програм. Викладає режисуру.
  • Михайло Барбара – співак, актор, перекладач. Екс-соліст гурту «Мертвий півень». Має декілька власних музичних проєктів. Першим переклав шість п‘єс Віткаци українською. 
  • Стас Жирков – режисер, педагог, директор і художній керівник Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра в Києві, засужений артист України.

Facebook: https://bit.ly/3joIMcw

Куратор: Пьотр Ґрущинський
Продюсер: Фонд Нових Дій
Дизайн: Сергій Шабохін
Координація: Марина Дашук
Партнери: Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра (Київ, Україна), Театр-студія Арабески (Харків, Україна)

Профiнансовано в рамках багаторічної програми „NIEPODLEGŁA” на 2017-2022 роки, в рамках грантової програми Інституту Адама Міцкевича „Kulturalne pomosty”


Multimedia photo exhibition of Konrad Pustola

  1. October 2020 | 7 pm. 

Photographic works by Konrad Pustola are an extremely insightful artistic commentary on the events related to the Polish political transformation. They show an extremely complex process in images, that on the one hand catalogue changes, and on the other give them a critical comment and organize it. What are the photos of unfinished houses, if not an information about the bankruptcy of the investor and his specific taste? What are the views from the offices of influential people in politics and the media, if not an information about a new way of seeing the world? Thus, the works of Konrad Pustola have not only great artistic value but also a narrative potential, that allows us to redefine the way we perceive transformational processes. These cycles are very Polish, but they also represent transformation processes in the countries of Central and Eastern Europe, that are close to us. They add an interesting commentary to the affairs of our neighbours. Konrad Pustola has repeatedly travelled to Ukraine and also participated in the art campaign „Solidarity camp”. The presentation of his works in the countries of Central and Eastern Europe will certainly arouse great interest and discussion. Pustola’s work has already been completed due to the artist’s early death, but it makes it more interesting to summarize a very ambiguous and still fresh period of Poland’s recent history, which is worth commenting on. 

 

OPENING DISCUSSION ONLINE 

  1. October 2020 | 7 pm. 

Host: Piotr Gruszczyński
Guests: 

  • Svitlana Oleshko is a screenwriter, director, directing teacher, the head of the independent Kharkiv Arabesque theater. Curator of numerous projects, international festivals, and educational programs.
  • Mykhailo Barbara is a singer, actor, and interpreter. Ex-soloist of the group „Mertvij pіven'”( a dead rooster). He has several music projects of his own. Mykhailo was the first to translate six of Vitkatsi’s plays into Ukrainian.
  • Stas Zhyrkov is a director, teacher, the head and artistic director of the Left Bank Theatre in Kyiv, Honored Artist of Ukraine.

Facebook: https://bit.ly/3joIMcw

Curator: Piotr Gruszczyński
Production: the Foundation of New Arts
Design: Sergey Shabohin
Coordination: Maryna Dashuk
Partners: Left Bank Theater (Kyiv, Ukraine), Theatre-studio Arabesky (Kharkiv, Ukraine)

Financed under the NIEPODLEGŁA Multiannual Programme for 2017-2022, as a part of the “Kulturalne pomosty” grant programme of the Adam Mickiewicz Institute


PL

Dokumentacja pracowni artysty to dla fotografa trudne zlecenie. Konfrontacja z mionym życiem, cudzym dziełem i odmienną wizją sztuki, wobec których powinien zachować szczególny szacunek wydaje się zaprzeczeniem pracy artystycznej. Na szczęście nie zawsze sztuka oznacza ekspresję własnego ja. Powściągliwa uważność pozwala wydobyć z martwej pracowni umykające uwadze detale. Dokumentalna fotografia zachowuje i konserwuje stan aktualny i zarazem miniony. Przestrzeń, w której żyją, tworzą, piją, chorują, kochają, umierają Henryk Stażewski i Edward Krasiński zostaje zatrzymana i zabalsamowana. Mijają kolejne lata i każdy zwiedzajacy Instytut Awangardy zauważy, że niewiele się przez tych kilka lat od wykonania dokumentacji przez Konrada Pustołę zmieniło. W ciszy panującej na ostatnim piętrze bloku w Alejach Solidarności naklejone na szyby okien pionowe pasy Daniela Burena wyblakły, blat się zakurzył, podłoga zmatowiała, coś zostało przesunięte, coś odpadło lub ukruszyło się bezpowrotnie. Idea pracowni, która po śmierci staje się instytutem-mauzloeum i przestrzenią powolnej degradacji zakłada nieregularną dokumentację. Artyzm fotografii dokumentalnej polega na wycofaniu i w pełnej zdumienia obserwacji postępu entropii. Sztuka, życie i śmierć mistrzów awangardy emanują ze zdjęć. Tyle z tego wszystkiego pozostało, co na zdjęciach. W fotografiach z mieszkania Dzieduszyckiego wszystkiego jest więcej. Może poza sztuką. W tych fotografiach przyroda wydaje się ożywiać skądinąd opuszczoną przez człowieka przestrzeń. Można się jeszcze łudzić. To takie optymistyczne, taka bujna zieleń. 

Widoki władzy są cyklem na swój sposób niedokończonym, a może nawet nieudanym. Oryginalny pomysł artysty został rozmyty, a przesłanie zamienione w promocyjny bełkot o „potraktowaniu fotografii jako wehikułu pozwalającego wszystkim chociaż na chwilę przyjąć punkt widzenia tych nielicznych, którzy mają realną władzę”. Nie ma tu ani realnej władzy, ani punktu widzenia tych nielicznych. Jeśli coś te zdjęcia pokazują to iluzoryczność władzy i arbitralność przyjętej przez fotografa perspektywy. Jaką władzę ma Bronisław Komorowski? Kto pamięta jeszcze Dodę? Czy w  biurze prezydenta, ministra lub poetki nie było innych okien? Lepszego widoku? Pierwotny pomysł Konrada Pustoły zakładał realizację pięciu, może sześciu zdjęć. Okno z Pałacu Buckingham, widok placu przed Bazyliką św. Piotra, biura urzędu kanclerskiego Niemiec, czy też trawnik widziany przez okno Owalnego Gabinetu w Białym Domu. Można się spierać, czy to prawdziwe i właściwe „okna władzy”, lecz z pewnością ciekawsze i bardziej inspirujące niż prowincjonalny pejzaż rozciągający się z ohydnego bloku zbudowanego przez właściciela jednego z najbrutalniejszych deweloperów operujących w Polsce. Widoki władzy zostały „downgradeowane” przez Konrada Pustołę i zamienione w brutalny, wręcz publicystyczny komentarz poświęcony przestrzeni publicznej Warszawy, Krakowa, Zielonej Góry, Gdańska i Wałbrzycha. Zbyt wielu artystów ulega pokusie szybkiej gratyfikacji, objazdowych wystaw, wycinków prasowych, „lajków” i „szerów” w sieci. Patrząc na Widoki władzy po latach dostrzec można konsekwencję działań Konrada Pustoły, który od początku, od cyklu U Adasia, interesował się tym, co marginalne, wernakularne, prowincjonalne i najzwyczajniej w świecie brzydkie, choć niepozbawione roszczeń do piękna i artyzmu. Na widoki z okien władzy z Londynu, Waszyngtonu, Rzymu, czy Pekinu przyjdzie jeszcze czas. Gdyby nie Konrad Pustoła to te biedne, okropne widoczki z Polski przeminęłyby szybko niezauważone, niedocenione jak wyglądający przezeń uzurpujący sobie władzę wymienni statyści. Nie sztuką jest dostrzec coś przez okno papieskie, zdaje się mówić Pustoła. Sztuka polega na wejściu do biura producenta wódki pozującego na polityka, afektowanej europosłanki, prezeski komercyjnego radia, czy krakowskiego barda i wyjrzeniu przez okno z ich gabinetu, ot tak, po prostu, przekonując tych pozerów o „realnej władzy”, jaką wydaje im się, że mają nad światem. 

Od początku swojej kariery artystycznej Konrad Pustoła zmagał się ze swoim nazwiskiem. Puste domy, puste fabryki, pustostany, puste dark roomy, wszędzie pustka u Pustoły, żartowali krytycy i żartował sam artysta. Po przeciwnej stronie był dyskurs artystyczny towarzyszący fotografiom. Domy nie były „puste”, ani nawet „opuszczone” tylko „nieskończone”. Kolorowe zdjęcia pustych domów i pustych fabryk to dokumentacja „transformacji systemu gospodarczego”. To projekt artystyczny, w którym każdy pusty dom to „niemym pomniki porażki, zawiedzionych oczekiwań, rodzinnych tragedii oraz przykra lekcja ciemnej strony wolnorynkowej gospodarki”. Patrząc na zdjęcia obiektów, które zwróciły uwagę artysty nie widać ani patosu, ani polityki, ale nie ma tu również pustki. Centralna, osiowa kompozycja pozwala dokładnie obejrzeć dom i fabrykę, prześledzić zamysł architekta i rozpoznać ambicje właściciela. Zarówno w napotkanej przez Pustołę formie nieukończonego budynku, jak i w oddaniu przez artystę kontekstu, w jakim się znajduje domyślamy się zamysłu estetycznego. Piękno jest nieoczywiste i wymaga odkrycia, ujawnia się i odsłania przed cierpliwym widzem śledzącym wzory układanych pustaków, kształt przykrytych pierwszym śniegiem suchych traw i linią dachu odcinającą się wyraźnie od szarego polskiego nieba.  Puste domy i puste fabryki to nie tylko „pomniki porażki”, lecz również absorbujące oko abstrakcyjne rzeźby, relikty pozostawione przez anonimowych majstrów. Pustoła jest pejzażystą wyrachowanym, poszukującym piękna tam, gdzie inni się go nie spodziewają i co wyśmiewają sprowadzając do codziennego bagna wolnorynkowej ekonomii i transformacji ustrojowej III RP. Blisko tym zdjęciom do zdjęć amerykańskich „nowych topografów”. Konrad Pustoła jest estetą wrażliwym na kompozycję, perfekcyjnym jeśli chodzi o naświetlanie w trudnych warunkach, gdy słońca prawie nie ma. W tych zdjęciach nie ma żadnej transformacji ustrojowej. Co najwyżej egzystencjalny proces, a nade wszystko jest w nich pustka, w której czasem objawia się piękno.

UA

Документація майстерні художника – непросте завдання для фотографа. Конфронтація з пройденим життям, чужим твором та іншим баченням мистецтва, до якого він повинен зберігати особливу повагу, здається запереченням творчої роботи. На щастя, не завжди мистецтво означає вираження власного „я”. Стримана уважність дозволяє витягувати з мертвої студії деталі, на які не звертаєш уваги. Документальна фотографія фіксує і зберігає поточний і в той же час минулий стан. Простір, в якому живуть, творять, п’ють, хворіють, кохають, вмирають Генріх Стажевський і Едвард Красінський, зупинився і забальзамувався. Минає час, і кожен відвідувач Інституту авангарду помітить, що за ці кілька років, з моменту створення документації Конрадом Пустолою, мало що змінилося. У тиші, яка панувала на останньому поверсі житлового будинку на Алеях Солідарності, приклеєні на шиби вікон вертикальні смуги Даніеля Бюрена виблякли, стільниця припала пилом, підлога стала матовою, щось пересунуто, щось відвалилося або безповоротно розкришилось. Ідея майстерні, яка після смерті стає інститутом-мавзолеєм і простором повільної деградації, передбачає нерегулярну документацію. Віртуозність документальної фотографії полягає у відстороненні та в повному подиву спостереженні за прогресом ентропії. Мистецтво, життя і смерть майстрів авангарду проявляються на світлинах. Від усього цього залишилося тільки те, що на фотографіях. На світлинах з квартири Дідушицького є більше всього. Окрім мистецтва, можливо. На цих фотографіях природа, здається, повертає до життя покинутий людиною простір. Ще можна пообманювати себе. Настільки це оптимістично, така пишна зелень. 

Види влади –  це цикл, по-своєму незакінчений і, можливо, навіть невдалий. Оригінальну ідею художника затерто, а послання перетворено в рекламний гомін про „сприйняття фотографії, як машини, що дозволяє всім хоча б на хвилину прийняти точку зору тих небагатьох, які мають реальну владу”. Тут відсутня як реальна влада, так і точка зору тих небагатьох. Якщо ті фото щось і показують, то це ілюзорність влади та арбітральність вибраної автором перспективи. Яка влада є у Броніслава Коморовського? Хто ще пам’ятає Доду? Хіба у офісах президента, міністра чи поетки не було інших вікон? Кращого виду? Початкова ідея Конрада Пустоли передбачала виконання п’яти, може шести світлин. Вікно з Букінгемського палацу, вид на площу перед Базилікою св. Петра, вид з Відомства генерального канцлера Німеччини, або теж газон перед вікном Овального кабінету у Білому домі.  Можна сперечатися, чи це реальні і правильні „вікна влади”, але, звичайно ж, ці вікна цікавіші і більш надихаючі, ніж провінційний пейзаж, що тягнеться з вікон огидної житлової багатоповерхівки, побудованої власником однієї  з найбрутальніших фірм-забудовників, що працюють в Польщі. Види влади були „занижені” Конрадом Пустолою і перетворені в жорстокий, відверто публіцистичний коментар, присвячений громадському простору Варшави, Кракова, Зеленої Ґури, Ґданська і Валбжиха. Занадто багато художників піддаються спокусі швидкої нагороди, гастрольних виставок, газетних вирізок, „лайків ” і „шерів” в мережі. Дивлячись на Види влади  через роки після їх створення, можна помітити наслідки дій Конрада Пустоли, який з самого початку, від циклу У Адася, цікавився тим, що знаходилось на маргінесі, звичаєвим, провінційним і щонайбільш потворним світу, проте не позбавленим амбіцій на красу і артистизм. На види з вікон влади з Лондона, Вашингтона, Риму або Пекіна ще настане час. Якби не Конрад Пустола, то ці бідні, жахливі недовиди з Польщі  минули б швидко непоміченими, недооціненими, як і швидкозмінні статисти, що узурпують владу і на ці види споглядають.   Не важко побачити щось через папське вікно, про це скоріш говорить Пустола. Важко увійти в офіс виробника горілки, що просувається на політика, екзальтованої євродепутатки, директорки комерційного радіо, чи краківського барда і, виглядаючи через вікно їхніх кабінетів, ось так, просто, переконувати тих позерів в суті „реальної влади”, яку вони ніби-то мають над світом.  

З самого початку своєї художньої кар’єри Конрад Пустола співвідносився зі своїм прізвищем. Порожні будинки, порожні фабрики, порожні забуті приміщення, порожні dark room-и, скрізь порожнеча у Пустоли, жартували критики і жартував сам художник. На протилежній стороні був художній дискурс, який супроводжував фотографії. Будинки були не „порожніми” і навіть не „покинутими”, а „незакінченими”. Кольорові фотографії порожніх будинків і порожніх заводів – це документація про „трансформацію економічної системи”. Це художній проект, в якому кожен порожній будинок – це „німі пам’ятники невдач, розчарованих очікувань, сімейних трагедій і неприємний урок темної сторони вільної ринкової економіки”. Дивлячись на фотографії об’єктів, що привернули увагу художника, не видно ні пафосу, ні політики, але немає тут і порожнечі. Центральна осьова композиція дозволяє уважно оглянути будинок і фабрику, простежити задум архітектора і розпізнати амбіції власника. Як у формі незавершеної будівлі, так і в відданості художника контексту, в якому він знаходиться, ми здогадуємося про естетичний задум. Краса не є очевидною і вимагає відкриття, розкривається і оголюється перед терплячим глядачем, який відстежує візерунки, що творять пустотілі блоки, форму прикритих першим снігом сухих трав і лінію даху, яку виразно відсікає  сіре польське небо.  Порожні будинки і порожні фабрики – це не тільки „пам’ятники поразки”, а й поглинаючі погляди абстрактні скульптури, реліквії, залишені анонімними майстрами. Пустола – розважливий пейзажист, який шукає краси там, де інші її не очікують, і в тому, що вони висміюють, зводячи все до повсякденного болота вільної ринкової економіки і державної трансформації третьої Речіпосполитої. Ці фотографії близькі до американських фотографій „нових топографів”. Конрад Пустола – естет, чутливий до композиції, перфекціоніст, якщо справа стосується освітлення в суворих умовах, коли сонця майже немає. У цих фотографіях немає ніякої державної трансформації. У кращому випадку екзистенційний процес і, перш за все, в них є порожнеча, в якій іноді проявляється краса.

EN

To document an artist’s studio is a difficult task for a photographer. Confronting his bygone life, someone else’s work and a different vision of art, towards which he should be particularly respectful, seems to be a contradiction to his artistic work. Fortunately, art does not always mean self-expression. Restrained mindfulness brings out the details that escape the attention of the dead studio. Documentary photography preserves both the present and the past states. The space where Henryk Stażewski and Edward Krasiński live, create, drink, fall sick, love and die is embalmed and the time stops. The years go by and every visitor to the Avant-garde Institute could notice that little has changed in the last few years since the documentation was prepared by Konrad Pustoła. In the silence prevailing on the top floor of a block in Aleja Solidarności, the vertical stripes of Daniel Buren glued to the window panes faded, the table top got dusty, the floor became dull, something was moved, something fell off or crumbled irretrievably. The idea of ​​a studio which, after death, becomes an institute-mausoleum and a space of slow degradation, assumes irregular documentation. The artistry of documentary photography is based on the withdrawal and astonishment of the observation of the progress of entropy. The art, life and death of the masters of the avant-garde emanate from the photos. As much of  this is left as  you can see in the pictures. There is more of everything in the photographs from Dzieduszycki’s apartment. Maybe it doesn’t concern art. In these photographs, nature seems to enliven an otherwise abandoned space. One can still be deluded. It’s so optimistic, such lush green.

The views of power are a cycle, in its own way, unfinished, and maybe even unsuccessful. The artist’s original idea was blurred, and the message turned into a promotional gibberish about „treating photography as a vehicle that allows everyone to adopt the point of view of those few who have real power, at least for a moment.” There is neither real authority nor the point of view of the few. If these photos show something, it is the illusory nature of power and the arbitrariness of the perspective adopted by the photographer. What power does Bronisław Komorowski have? Who else remembers Doda? Were there no other windows in the office of the president, minister or poet? Better view? The original idea of ​​Konrad Pustoła was to make five, maybe six photos. Window from Buckingham Palace, view of the square in front of St. Peter, the chancellery of Germany, or the lawn as seen through the window of the Oval Office in the White House. It is debatable whether these are real and proper „windows of power”, but they are certainly more interesting and inspiring than the provincial landscape stretching from a hideous block built by the owner of one of the most brutal developers operating in Poland. The views of power were „downgraded” by Konrad Pustoła and turned into a brutal, even journalistic commentary on the public space of Warsaw, Krakow, Zielona Gora, Gdansk and Walbrzych. Too many artists are tempted by quick gratification, traveling exhibitions, press clippings, likes and spreads on the Internet. Looking at Views of Power after many years, one can see the consequence of Konrad Pustoła’s actions, who from the very beginning, from the series ‘U Adasia’, was interested in what is marginal, vernacular, provincial and simply ugly in the world, although not devoid of claims to beauty and artistry. There will be time for the views from the windows of power from London, Washington, Rome or Beijing. If not for Konrad Pustoła, these poor, horrible views from Poland would have passed quickly unnoticed, underestimated, like the exchangeable extras that appear to be usurping power. It is not difficult to see something through the Pope window, Pustoła seems to be saying. The trick is to enter the office of a vodka producer posing as a politician, an affected MEP, president of a commercial radio or a Krakow bard and to look out the window from their office, just like that, convincing these posers of the „real power” they think, that they have over the world.

From the beginning of his artistic career, Konrad Pustoła struggled with his surname (*pusty means empty). Empty houses, empty factories, empty spaces, empty dark rooms, Pustoła has everything empty everywhere, critics joked, so did the artist himself. On the opposite side there was the artistic discourse accompanying the photographs. The houses were not „empty” or even „abandoned”, but „infinite.” Colour photos of empty houses and empty factories document the „transformation of the economic system”. It is an artistic project in which each empty house is „silent monument to failure, disappointed expectations, family tragedies, and an unpleasant lesson of the dark side of the free market economy.” Looking at the pictures of objects that caught the artist’s attention, there is neither pathos nor politics, but there is also no emptiness. The central, axial composition allows you to carefully see the house and the factory, follow the architect’s intention and recognize the owner’s ambitions. Both in the form of an unfinished building encountered by Pustoła and in the artist’s rendering of the context in which it is located, we can guess an aesthetic idea. Beauty is unobvious and requires discovering, it reveals itself and reveals to the patient viewer following the patterns of the bricks being laid, the shape of the dry grasses covered with the first snow and the roof line clearly showing off the gray Polish sky. Empty houses and empty factories are not only „monuments to failure”, but also abstract sculptures that draw the eye, relics left behind by anonymous masters. Pustoła is a calculating landscape painter, looking for beauty where others do not expect it and which he makes fun of, reducing it to the daily swamp of the free market economy and the political transformation of the Third Polish Republic. These photos are close to the photos of American „new topographers”. Konrad Pustoła is an esthete sensitive to composition, perfect when it comes to exposure in difficult conditions, when the sun is almost gone. There is no systemic transformation in these photos. Moreover an existential process, and above all there is a void in which beauty sometimes reveals itself.

 

Drukuj